Центр Украино - Африканских исследований

 

Африка - колыбель человечества...
     

ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ТРОПІЧНІ ХВОРОБИ!

Андрій М. ЗАМОРОКА

Літо, відпустка, жага мандрів і надзвичайного райського відпочинку… Куди ж податись? Які екзотичні краї обрати: Індія, Шрі-Ланка, Таїланд, Балі, Борнео, Фіджі? Чи може на сафарі у Кенію, а може Єгипет, Туніс? Бажаєте більше екзотики? Тоді Мексика, Венесуела, Бразилія… А чи попередив Вас туроператор про заходи безпеки, щодо тропічних захворювань у реґіоні, куди Ви зібрались? Ні? Тоді ця інформація саме для Вас, бо як казали древні латиняни: “Scientia potentia est” – “Знання – це сила!”

21 вересня 1874-го року розпочалась одна із найепічніших африканських експедицій, очолювана першопрохідцем і відкривачем чорного континенту – Генрі Мортоном Стенлі. Перетнувши материк по екватору зі сходу на захід за тисячу днів, експедиція відкрила європейцям Центральну Африку й вирішила низку ґеографічних проблем. Та увесь трагізм цього відкриття полягав у тому, що із 240-а учасників експедиції до її завершення дожили та дійшли лише 108… Із чотирьох європейців (решта були африканцями – араби та негри – авт.) живим залишився лише Стенлі, перенісши 23 приступи тропічних пропасниць інші ж не витримали тропічних хворіб…

Як і у ХІХ столітті, так тепер, пальму першості за розповсюдженням і розмаїттям усіляких тропічних захворювань, певна річ, тримає Африка. Тут найвищий рівень захворюваності населення – понад 1500 випадків на 100000 населення щорічно. Тож будьте пильними, коли відвідуватимете африканські держави, особливо так званого Субсахарового реґіону – південніше пустелі Сахара, яка є природним бар’єром для розповсюдження тропічних хворіб у Середземномор’я. Дещо ліпша епідеміологічна картина у Індії та Південно-Східній Азії, де фіксується близько 500 випадків захворюваності на 100 тисяч чоловік, проте чисельність і щільність населення у цьому реґіоні є найвищою у світі – близько 3-х мільярдів осіб… То ж захворюваність цілком співставна із Африкою. Не на багато ліпша ситуація й у тропіках обох Америк – приблизно 400 випадків захворювання на 100 тисяч чоловік.

Практично, усі тропічні захворювання можна розділити за типами збудників: бактеріальні, вірусні та паразитичні. Левова частка тропічних захворювань, зокрема, різноманітні гельмінтози, передаються через недотримання норм санітарії й нехтування гігієною: немиті руки, нечистий посуд, дикорослі фрукти й овочі, екзотичні страви тощо. Причиною інших – здебільшого вірусних, а також спричинених одноклітинними джгутиконосцями, є укуси кровосисних комах, наприклад комарів, ґедзів, мух… Нехтуючи звичайними правилами, туристи часто-густо привозять із екзотичних країв такі хвороби, що вони остаточно заганяють у глухий кут нужденно-стражденну українську медицину…

Тропічними кровосисними комахами переносяться такі небезпечні захворювання, як малярія, сонна хвороба, хвороба Шагаса, жовта пропасниця, пропасниця Західного Нілу, пропасниця Денґе та інші.

Проблемою світового масштабу є малярія, яка широко розповсюджена в усіх тропічних країнах Південної та Центральної Америк, усієї Африки, Індії, Індо-Китаю та прилеглих архіпелагів. Це захворювання спричинюється 4-ма різними видами джгутикових паразитів, з яких найнебезпечнішим є африканський Плазмодій серповидний (Plasmodium falciparum Welch, 1897). На його рахунку близько 90% усіх смертей від малярії у світі й 98% у Африці… Переноситься паразит кровосисними комарами, важко піддається лікуванню і спричинює близько мільйона смертей щорічно…

Подібним до малярії є інше африканське захворювання – сонна хвороба, яка переноситься кровосисною Мухою цеце (Glossina Wiedemann, 1830) і є виною 50-ти тисяч смертей щорічно (якщо не враховувати періоди потужних епідемій – авт.). Головним чинником, що спричинює хворобу є паразитичний джгутиконосець Трипаносома бруцеї (Trypanosoma brucei Plimmer & Bradford, 1899), яка паразитує у кров’яних тільцях – еритроцитах. Сонна хвороба дуже важко піддається лікуванню, та й те за умови вчасного та правильного діагностування.

Подібним до сонної хвороби, от лише по другу сторону Атлантики – у Південній Америці та Мезоамаериці, – поширене інше захворювання – хвороба Шагаса, яке передається за посередництва кровосисних клопів. Вона спричиняється одноклітинним джгутиконосцем Трипаносомою Круза (Trypanosoma cruzi Chagas, 1909). Жертвами цієї хвороби є орієнтовно 8-10 мільйонів осіб, з яких щорічно помирає близько 20 тисяч чоловік! Проте, понад 60% випадків захворювання протікає у хронічній формі, призводячи до патологічних змін внутрішніх орґанів (серця, легень, шлунку, мозку) і наглої безсимптомної смерті. Гостра хвороба протікає із важкою пропасницею, збільшенням лімфатичних вузлів, шкіряними висипами і смертю…

Тропічна Америка є батьківщиною цілого букету Лейшманіозів – паразитарних захворювань спричиненого двома десятками видів одноклітинних джгутиконосців Лейшманій (Leishmania Ross, 1903). Ці паразити переносяться дрібними кровосисними Піщаними Мухами (Ceratopogonidae Newman, 1834). Лейшманіози спричинюють значні виразки на шкірі, пропасниці, зміни печінки, селезінки й анемію, призводячи до скорочення терміну життя і скорої смерті.

У Центральній та Західній Африках спорадично трапляється смертельно небезпечна Пропасниця Ебола, спричинена філовірусом Еболи. Смертність від цієї хвороби становить 50-90%, пацієнти помирають внаслідок зневоднення, гарячки і чисельних крововиливів. Зараження відбувається через контакт із виділеннями з виразок хворого, вірус не передається через повітря чи воду. Дієвих ліків проти пропасниці Еболи немає.

Африка також є батьківщиною вірусного захворювання – жовтої пропасниці, вона ж жовта лихоманка, якою можна заразитися через укуси комарів, що власне і є її переносниками. Разом із потоками чорношкірих рабів у XVI столітті жовта лихоманка втрапила на Американський континент, де швидко розповсюдилась у тропіках. Щорічно понад 200 тисяч людей заражаються цією важкою пропасницею, а з них 30 тисяч помирає. Понад 90% усіх випадків жовтої пропасниці реєструється у Африці.

Ще одне африканське захворювання – пропасниця Західного Нілу, яке розповсюдилось по усьому світу: Середземномор’ї (доходить до Румунії і Одеської області України), Близькому Сході, Індії, Південно-Східній Азії, Океанії та США. Це захворювання також спричинюється вірусом, який переноситься комарами й передається людині й іншим тваринам в момент укусу. У більшості випадків захворювання проходить безсимптомно, тому реальної епідеміологічної картини та смертності від пропасниці Західного Нілу, на сьогоднішній день, невідомо. Щорічно фіксується близько 1000 випадків гострого перебігу захворювання, яке супроводжується запаленням оболонок головного мозку, слизових оболонок, лімфатичних вузлів та сильною пропасницею. Смертність при гострому захворюванні становить 4-7%.

Небезпечним тропічним захворюванням є пропасниця Денґе, яка поширилось із Африки в Індію, Південно-Східну Азію, Меланезію та тропіки Америки. Це захворювання спричинюється вірусом, що переноситься комарами й передається людям при укусі. Захворювання викликає важку пропасницю із кровотечами, ураженнями серця, мозку, печінки. Щорічно жертвами пропасниці Денґе стає близько 50-100 мільйонів людей, 12-25 тисяч з яких помирає.

У Західній Африці часто трапляються випадки, так званого, ендемічного сифілісу, який передається нестатевим шляхом, а через контакт зі шкірою хворого чи носія, побутові предмети, погано вимитий посуд тощо. Захворювання лікується антибіотиками, оскільки його причиною є бактерія-спірохета (та ж, що спричинює й сифіліс – авт.) Трепонема бліда ендемічна (Treponema pallidum endemicum). Інший підвид цієї ж бактерії (Treponema pallidum pertenue) у африканських країнах спричинює аналогічне захворювання – Фрамбезію, яке вражає тканини, кістки та суглоби. Передається й лікується аналогічно попередній. Третє захворювання спричинюване цією бактерією, але підвидом каратеум (Treponema pallidum carateum), називається пінта й розповсюджене у Мезоамериці та Південній Америці. Це захворювання передається через звичайний контакт зі шкірою хворого та предмети, якими він користувався. Пінта проявляється у вигляді водянистих пухирів та висипів на тілі, які поступово ростуть і перетворюються на виразки. Ну, і, ясна річ, власне, Сифіліс, який знову ж таки найбільш розповсюджений у Африканських країнах, однак, постійно трапляється й по всьому світу. Він спричинюється Трепонемою блідою (Treponema pallidum pallidum (Schaudinn & Hoffmann, 1905). Це захворювання передається здебільшого статевим шляхом, однак, зараження може відбутись і через контакт із виділеннями з виразок хворого.

Як вберегтись від цих захворювань? В першу чергу потрібно пам’ятати, що більшість із них переносяться комахами, то ж вирушаючи у мандри та на відпочинок в тропічні країни, не забудьте прихопити із собою репеленти. Перед вильотом у теплі краї проконсультуйтесь з лікарями і при можливості зробіть щеплення (правда, від більшості захворювань щеплень не існує, а лікуються вони вкрай погано – авт.) Вирушаючи на екскурсії обприскуйтесь репелентами, а також використовуйте одяг із довгими рукавами та штанинами аби мінімізувати ймовірність укусів комах. Користуйтесь протимоскітними сітками, ретельно мийте руки, уникайте скупчень місцевого населення і все буде добре.

У продовження теми про різноманітні тропічні захворювання, які можуть спіткати мандрівників і туристів у екзотичних країнах, хочеться розповісти про низку гельмінтозів. Підхопити ці захворювання, мабуть, легше, а ніж інфекційні, про які йшлося в першій частині, адже вони передаються із місцевою їжею та водою…

Тропічні паразитарні захворювання є особливо підступними, оскільки, на відміну від бактеріальних і вірусних, вони дуже довгий час залишаються непоміченими, а виявляються згодом, коли паразит надмірно розмножується і спричинюєт характерні симптоми – від болів і кровотеч, до серцевої недостатності та сліпоти… Більшість із гельмінтозів є наслідком нехтування елементарних правил гігієни, проте декотрі передаються при укусі комарів та мух, і навіть підчас відпочинку…

Мабуть найнесподіванішим для абсолютної більшості європейців є анкілостомоз, який можна підхопити, вирушивши на відпочинок до країн Азії, Африки та Південної Америки. Несподіваність цього захворювання у тому, що заразитись ним можна прогулявшись босоніж по траві чи пляжі! Спричинюється цей гельмінтоз найбільш розповсюдженими видами круглих червів: Анкілостомою двозубою (Ancylostoma duodenale Dubini, 1843) й Анкілостомою американською (Ancylostoma americanum (Stiles, 1902). Окрім них існує ще зо два десятки Анкілостом, проте, які мають дуже локальні ареали, будучи ендеміками різних тропічних і субтропічних країн. На відміну від більшості гельмінтів, яйця котрих потрапляють у орґанізм разом з їжею, Анкілостоми розвиваються у вологому ґрунті до, так званої, третьої личинкової стадії. Після чого личинки (завдовжки всього 2-3 мм) чіпляються до шкіри необачних перехожих, прогризають шкіру, й з потоком крові потрапляють у легені. Згодом, по трахеї вони перебираються у гортань, а звідти у кишківник, де вгризаються у стінки тонкої кишки і ссуть кров. Вважається (за приблизними підрахунками), що анкілостомозом хворіє понад 600 мільйонів осіб особливо у Африці й Азії…

Наступна хвороба є невтішною для любителів купатися, особливо у річках, озерах чи ставках (мається на увазі виключно тропічний реґіон – авт.). Ця хвороба іменується шистомозом, який спричинюється трематодами (плоскими червами – авт.) Шизостоматидами (Schistosomatidae Poche, 1907). Заразитися шистомозом можна, власне, у прісноводних водоймах, де у масі плавають міліметрові церкарії – інвазійна стадія паразита, яка вийшла зі слимака. Вони чіпляються за шкіру потенційної жертви, прогризають її, спричинюючи дерматоз, а проникнувши у кров міґрують до травної і сечостатевої систем, де ростуть і відкладають яйця. Паразити спричинюють серйозні ураження шкіри – дерматити, кропив’янки, ураження кишківника, сечового міхура та сечоводів, викликають кишкові та сечовипускні болі і спазми, гостру інтоксикацію орґанізму, пропасницю, зростання концентрації білих кров’яних тілець у крові. Понад 200 мільйонів осіб по усьому світу заражені шизостомами.

Підчас купання у тропічних річках та озерах Африки чи Азії можна підхопити дракункульоз, правда, він передається не вільноживучими церкаріями, як шизостомаз, а при ковтанні води, у якій наявні дуже дрібні рачки-колеподи (Copepoda H. Milne-Edwards, 1840) – переносники личинок Ґвінейського черва (Dracunculus medinensis (Linnaeus, 1758). Окрім того, заразитися можна й просто споживаючи некип’ячену воду із водойм… Захворювання проявляється лише через рік, коли черв досягає статевої зрілості – він міґрує попід шкірою у кінцівки, здебільшого ноги, причинюючи надзвичайно сильні болі. Досягши місця призначення, він скручується – утворюються великі пухлини, а з часом і виразки, з яких визирають частини тіла черва… Дорослі самки досягають 50-120 см у довжину. При контакті кінцівки із водою, самка прориває шкіру, висовує з рани кінчик черевця й відкладає тисячі яєць.

Численні філяріози (втому числі й, згаданий вище, дракункульоз – авт.) широко розповсюджені у азійських, американських та африканських країнах, які викликаються різними паразитичними круглими червами. Ці захворювання поділяються на три типи: лімфатичний – ураження лімфатичної системи; підшкірний – ураження шарів шкіри; серозної оболонки черевної порожнини. Усі ці філяріози, за винятком дракункуліозу, передаються через укуси тропічних комарів та ґедзів. Лімфатичні філяріози часто-густо призводять до, так званого, “слонізму” або елефантзму – розростання лімфовузлів, жирової тканини та шкіри з утворенням багато кілограмових пухлин. Підшкірні філяріози спричинюють ураження шкіри, травної та сечостатевої систем, а Африканський очний черв (Loa loa (Cobbold, 1864) спричинює важкі ураження очей, коньюктивіти і навіть сліпоту. У центральній Африці та у Латинській Америці можна підхопити онхоцеркоз – один із видів підшкірного філяріозу, який призводить до сліпоти, і передається при укусі мошкари. Це захворювання спричинюється червом Онхоцеркою скрученою (Onchocerca volvulus Bickel, 1982). Черевні філяріози спричинюють важкі ураження травної системи та слизових оболонок.

У країнах південно-східної Азії, менше в Африці та Південній Америці дуже розповсюдженим є трихоцефальоз, що спричинює ураження травної системи і передається через немиті овочі і фрукти. Збудником цього захворювання є Волосоголовець (Trichuris trichiura (Linnaeus, 1771). У більшості випадків симптоми зараження не проявляються, однак, при масштабній інвазії відмічаються серйозні розлади травної системи.

У статті я згадав лише кілька найбільш розповсюджених тропічних гельмінтозів, хоча, їх є надзвичайно багато, особливо ендемічних, притаманних для, скажімо азійських чи африканських країн. Перелік їх усіх – це не самоціль публікації. Основна мета – попередити мандрівників, котрі їдуть у тропічні країни, про те, що окрім красивої картинки, яку, як товар продають, турфірми та туроператори, по прибутті на Вас чекатимуть і неприємні моменти. Знаючи про можливі захворювання, кожен може вберегтись і убезпечити себе. Дотримуйтесь правил особистої гігієни, не спокушайтесь на екзотичні страви, особливо на напівсирі продукти чи їжу часткового варіння, вживайте кип’ячену воду, користуйтесь репелентами, москітними сітками і дослухайтесь до порад медиків. Будьте здорові!

Болезни

Статьи

©2012 Центр Украино-Африканских исследований