Центр Украино - Африканских исследований

 

Африка - колыбель человечества...
     
Ходіть в Африку

Тепер найбідніший континент може святкувати. Економіка процвітає

27 березня, 2013

За півстоліття, відколи Африка скинула колоніальні пута, вона ще не знала таких сприятливих часів. У більшості країн панує мир. Дедалі менше дітей носять зброю, а кількість школярів сягає рекордів. Мобільні телефони можна побачити скрізь, як і в Індії. У найбільш постраждалих від ВІЛ-епідемії країнах заражених поменшало майже на три чверті. За останні 10 років очікувана тривалість життя подовжилась на одну десяту, а пря­­мі закордонні інвестиції потроїлися. У наступне десятиліття спо­­­живчі витрати майже подвояться; кількість кра­­їн із середнім рівнем річних доходів понад $1 тис. на особу зросте від менш ніж половини всіх 55 африканських держав до трьох чвертей.

Африканці заслуговують на похвалу. Західні гуманітарні організації, китайські гірничі компанії та миротворчі сили ООН зробили свій внесок, але головні рятівники континенту – таки люди, які там живуть. Вони переходять на сучасні технології, дедалі частіше голосують на виборах і вимагають від своїх лідерів працювати краще. На континенті панує надія. Мешканці континенту з повним правом пишаються конференціями, на яких натовпи західних банкірів пропонують інвестиції в місцеві ринки цінних паперів. За кілька наступних місяців MasterCard видасть 10 млн дебітних карток у Південній Африці. Навіть політики Чорного континенту запрацювали трішки ефективніше, особливо у господарській сфері та в мирному врегулюванні політичних питань. Темпи зростання ВВП стабільні – близько 6%. Поліпшується й управління: кореспондент The Economist побував у 23 країнах, готуючи матеріал для спеціального звіту, і жодного разу не зіт­кнувся з вимогами хабаря. Якихось 10 років тому таке годі було навіть уявити.

Це давно назрілі й бажані зміни, але все одно ще не цілковиті. Небезпека в тому, що Африка погоджується на нинішні темпи перетворень. Та лише коли її жителі ставитимуть собі набагато амбітніші цілі, вони зможуть повністю реалізувати свій потенціал. Їм потрібно взятися до важкої роботи: побудувати інфраструктуру, викорінити корупцію, розчистити завали бюрократичного регулювання, яке все ще тягне їх назад. Зволікати з цим не можна.

Поспішиш – людей не насмішиш

Одна із причин – зробити потрібно ще дуже багато. Може, в африканських столицях бідність не так впадає в око, але, як і раніше, вона дуже поширена. Не виграно поки що й битву з голодом. Добробут розподіляється нерівномірно, і щасливці, які розбагатіли на нинішньому піднесенні економіки, часто поспішають звити собі затишні позолочені гніздечка в оточених охороною елітних житлових кварталах. Ті фінансисти, які кажуть, що незабаром Африка кине виклик Азії, мають буйну уяву. Якщо один континент – це світовий цех, то інший майже стовідсотково експортує врожай, що росте на полях, або корисні копалини, які лежать під ними.

Близько третини зростання ВВП Африки припадає на товар. Це не триватиме вічно. Нинішні ціни майже сягнули рекордних висот, але товарні ринки мають звичку обвалюватися. Понад те, нещодавні здобутки в сільськогосподарському товарному виробництві може підірвати зміна клімату. Навіть зараз савани висихають, рівень ґрунтових вод знижується, а дощів випадає менше або ж вони йдуть нерегулярно. До 2020 року від цього страждатиме кожен п’ятий африканець. Навіть якщо континент процвітатиме, багато хто на ньо­му й далі житиме за рахунок сільського господарства, і навряд чи ці люди зможуть якось допомогти довкіллю в світових масштабах.

Інша причина спішити – те, що Африка може втратити свої вистраждані здобутки. На сході материка зразком для інших країн стала Кенія. Але під час виборчої кампанії (голосування відбулося 4 березня) там уже пролилася кров. Інші лиха (як-от ісламські екстремісти в Сахарі) можуть у майбутньому стати джерелами нестабільності.

Тож Африка повинна якнайкраще використати дві трансформації, які в ній зараз відбуваються. Процес урбанізації дає унікальну нагоду підняти продуктивність як на селі, так і в міських нетрях. Якщо держави континенту з цим не впораються, то з’являться небезпечні маси безробітних міських жителів. Водночас, хоча африканське населення й надалі стрімко зростає (до 2050 року його чисельність подвоїться й сягне двох мільярдів), родини меншають. Це обіцяє «демографічний дивіденд», оскільки збільшується кількість трудівників-году­­­вальників відносно кількості утриманців (дітей і людей похилого віку). Континент повинен скористатися з цього тимчасового різкого збільшення частки працездатного люду і створеного ним багатства для розвитку. Якщо африканці розтринькають здобуте, то постаріють раніше, ніж розбагатіють.

Стерти кордони

Африканці вже намагаються виробляти більше. Фермери почали застосовувати портативну електроніку, щоб стежити за про­­гнозом погоди в інтернеті. Бідні квартали теж начинені високими технологіями. Інтернет змінює бізнес на континенті. У Кенії третина ВВП проходить через мобільні системи грошових переказів, відкриті приватною телекомунікаційною компанією.

Але підприємців часто заганяє в безвихідь держава. В індексі легкості ведення бізнесу, що його укладає Світовий банк, майже всі країни в останній третині списку африканські. Тамтешній люд дуже просто досягнув би вищого рівня життя; і наявний капітал, і технології дають великі можливості. Інфраструктура покращується: лише 5% із 15 800 миль (понад 25 400 км. – Ред.) шляху, подоланого під час підготовки спеціального звіту The Economist, припало на дороги із ґрунтовим покриттям; щоправда, електромережі – це катастрофа. Загалом чиновникам треба менше намагатися щось будувати, а більше – не заважати. Надмірна, непотрібна зарегульованість створила серйозні перешкоди. Обмеження на працевлаштуван­­ня мігрантів і на володіння землею перешкоджають розширен­­ню бізнесу. Чиновни­­ки й митники роздувають вартість будь-якої послуги. Доправити автомобіль із Китаю до Танзанії обходиться в $4 тис., але, щоб він потрапив звідти до сусідньої Уганди, треба викласти ще $5 тис.

Якщо повна надій Африка хоче собі нову мрію, вона повинна створити спільний ринок від Середземного моря до мису Доброї Надії. Це стало б могутнім стимулом для торгівлі, підприємництва й виробництва, а крім того, дало б змогу значною мірою подолати дрібну корупцію і покращити умови життя. Чому б не відродити панафриканізм і не відкрити кордонів, проведених колись Лондоном і Парижем? Африці потрібен відроджений рух визволення. Ось тільки цього разу його метою буде звільнити жителів континенту від чиновників – «слуг народу», а не від панів-колонізаторів.

http://tyzhden.ua/World/74685

©2012 Центр Украино-Африканских исследований